Вибачте цей текст доступний тільки в “Російська”.

Осінь уже об`єднала свої зусилля із зимою. Вже забуті останні подихи літа, земля схолонула, дерева скидають своє ошатне вбрання, гуде вітер, а з неба падає то дощ, то сніг… Багато хто сумує восени, спостерігаючи приготування природи до сну. Та ніхто так не сумує, як бідні й обездолені люди. Не маючи нормального житла, теплого одягу та коштів на його придбання, вони ледь можуть прогодувати своїх дітей. Їх тисячі по всій країні. Притиснуті до долу війною, вимушеним переселенням, економічною кризою, недбалим ставленням із боку суспільства.

Комусь щастить – вони об`єднуються, знаходять підтримку, встають на ноги і почуваються в цілому не гірше за місцевих, якщо не враховувати туги за домівкою. Та багато є таких, хто ще не знайшов заново своє місце. Не пристосувався до нових умов. І навіть дорослі, сильні й сформовані люди не завжди можуть із мужністю протистояти лихові. Вони впотайки від рідних плачуть уночі в подушку – від безсилля, від нерозуміння, на що їм сподіватись завтра. Зневірені, вони черствіють серцем і носять у собі злість на весь світ – бо їм здається, що світ відвернувся від них.

А що ж діти? Хіба вони сильніші за батьків? Чи вони не бачать усіх бід, що сталися з ними, їх родиною, друзями, із рідним містом і всією країною. І хтось живе, ніби нічого й не відбувається, і хтось багатіє на війні, що забирає життя наших людей. А вони – маленькі українці, наша надія, майбутнє нації – живуть у злиднях і соціальній ізоляції. За що? І на що перетворюється душа дитини в таких обставинах?

На щастя, вже створено багато організацій, що сприяють поліпшенню матеріальної ситуації у родинах переселенців. Ми ж узяли собі за мету покращувати моральну та соціально-психологічну сторону життя людей, які через війну були вимушені шукати собі іншу домівку. В першу чергу нас непокоїть стан дітей – із яким досвідом вони прийдуть у доросле життя? На якому фундаменті зростає особистість маленького українця?

Організація «Veritas» розробила програми, що допоможуть дітям побачити себе й оточуючий світ хоч трохи світлішими. Ми хочемо посприяти їх соціалізації, нормальному становленню у суспільстві. Для цього ми реалізуємо проект «Емеральд» – дитячий оздоровчий табір, що прийматиме діточок цілий рік. І ми дуже сподіваємось, що за підтримки небайдужих людей і організацій, уже наступна осінь стане відчутно менш сумною для тисяч діточок – адже вони зможуть цікаво провести час в екологічно чистому куточку нашої країни із дивовижною природою, здобути нових друзів, взяти участь у навчальних, спортивних і творчих заходах, долучатись до програм соціально-психологічної реабілітації та інтеграційного проекту «Єдність».

Допоможіть нам змінити уявлення маленьких українців – як про осінь, так і про рідну країну і її людей.

До школи влаштували, ранець зібрали, одягли і, здавалося б, можна зітхнути з полегшенням, але на цьому труднощі переселенського шкільного життя ніяк не скінчилися. Ось основні проблеми, з якими пов’язане навчання школяра-переселенця:

• Стигматизація
• Соціально-психологічні проблеми дитини-переселенця, посттравматичний синдром
• Неготовність батьків бачити проблему і звертатися за допомогою до спеціалістів
• Некомпетентність шкільних психологів і соціальних педагогів, відсутність знань та навичок роботи з даною категорією дітей

Стигматизація

Будь-який новачок у класі змушений долати незриму перешкоду, що відділяє його від інших учнів. Потрібний деякий час, аби влитися у структуру класу, стати його частиною. Нерідко доводиться стикатися з недоброзичливим і навіть відверто ворожим ставленням до «чужинцю» з боку деяких учнів.

Але у випадку з новачком, який приїхав з проблемного регіону, ситуація часто складається вельми несприятливо. На жаль, далеко не все доросле населення ставиться зі співчуттям до переселенцыв, то що вже говорити про дітей, які вбирають і загострюють соціальні тенденції, а також не мають достатньо власного досвіду і життєвої мудрості. Маленький переселенець легко може стати мішенню нападок або знущань, що неминуче призведе до поведінкових і більш глибоких особистісних деформацій. Образа може зробити дитину замкнутою або, навпаки, агресивною, що однаково погано для дитини. А ненормальна поведінка східноукраїнського школяра стане черговим підкріпленням для міфу про «поганих східняків». Замкнуте коло.

Соціально-психологічні проблеми дитини-переселенця

Дитина, що бачила війну, дещо відрізняється від своїх однолітків. Це може виражатися в різних, часом навіть протилежних формах, наприклад:

– Нетипова дорослість та самостійність. / Надмірна інфантильність, підсвідома потреба в захисті й опіці, «маленьких не ображають».

– Невпевненість, скутість, перманентний страх. / Запальність, імпульсивність, неприхована агресія.

Але все це прояви однієї і тієї ж травми. Хоча, звичайно, війна торкнулася кожної дитини по-різному. Хтось бачив смерть близьких, а хтось – лише чув відлуння боїв. Але всі ці діти втратили малу Батьківщину. Це не просто переїзд сім’ї. Це раптова втрата всього, що було в родини, це втеча і часто втеча внікуди. Їх називають біженцями і їм найчастіше не раді. Ці діти, що стали чужими у своїй країні, не можуть зрозуміти, чим саме вони завинили перед Україною та її народом? Заплативши дорогу ціну вони все одно залишилися в боргу за те, до чого самі не мають жодного відношення. Ця нездорова соціальна обстановка змушує дитину виробляти захисні механізми, які допоможуть відгородитися від проблем зараз, але створять ще більше труднощів у майбутньому.

Неготовність батьків бачити проблему і звертатися за допомогою до спеціалістів

Батьки школярів-переселенців дуже рідко звертаються до соціальних педагогів і психологів при школі або соціальних службах. Це тенденція, характерна в цілому для українського населення. У нас не прийнято йти зі своїми проблемами до чужої людини, не прийнято і навіть непристойно обговорювати свої проблеми, і немає широкої практики звернення за психологічною допомогою. Особливо важким такий крок може стати для батьків, адже це означає визнати, що в тебе не все під контролем, що ти чогось не зробив, не додивився, не проконтролював, не приділив належної уваги. У нас батьки відчувають себе повністю відповідальними за свою дитину, а тому вважається, що всі проблеми потрібно вирішувати самостійно. І на жаль, зазвичай не враховується той факт, що багато батьків об’єктивно не можуть допомогти повною мірою дитині в певних умовах.

У результаті батьки не звертаються до фахівців – щоб не зробити ізгоями дітей і самих себе. Крім того, на походи до кабінету психолога потрібний час, а переселенцям доводиться працювати без продиху. А деякі ще і побоюються, що це може потягнути за собою певні витрати. Так що – все самі, і в решті решт проблема залишається невирішеною.

Некомпетентність шкільних психологів і соціальних педагогів, відсутність знань та навичок роботи з даною категорією дітей

Фахівці, яких готували для роботи в школі, не навчені роботі з дітьми із зони бойових дій, вимушених переселенців. Їх діяльність передбачає виявлення і фіксацію випадків насильства, неналежного ставлення до дітей, асоціальної поведінки самих учнів, а також доречне втручання і посильна корекція. І хоч вони мають широку базу знань у галузі психології, педагогіки та суміжних дисциплін, вони, тим не менш, можуть виявитися не готовими до ефективної взаємодії щодо розв’язання проблем дітей-переселенців.

Висновки

Заходи, вжиті державою, щодо створення безперешкодного доступу дітей-переселенців до навчання в загальноосвітніх закладах можна сміливо назвати успішними. Але цього недостатньо. Дитині для нормальної навчальної діяльності необхідна здорова обстановка. Тому необхідні додаткові заходи, що сприятимуть адаптації вимушених переселенців у шкільних колективах. Можна виділити наступні кроки:

– Масштабна робота з широкими верствами населення по формуванню адекватного ставлення до своїх співвітчизників – вимушених переселенцям

– Сприяння створенню та підтримка організацій, що надають соціально-психологічну допомогу переселенцям та їх дітям

– Інформування сімей, які залишили зону конфлікту, про їх права та можливості, про користь і необхідність особливої уваги до їх дітей

– Розробка та впровадження системи додаткового навчання для шкільних психологів та соціальних педагогів з огляду на проблему, що склалась

Ukrainian mother and her little daughter

Ми хочемо подякувати всім тим, хто надає нам допомогу і підтримку. Можливо, деякі з наших жертводавців навіть не усвідомлюють повною мірою, наскільки це важливо, а лише слідують за покликом свого серця. Допомагати – одне із самих прекрасних прагнень, властивих людині. Не миритися з несправедливістю. Не залишатися байдужим до лих і страждань слабких, хворих, беззахисних. Не відвертатися від знедолених. Проявляти турботу, бути підтримкою – нехай навіть малими справами. Адже деколи людині не вистачає малої крихти, щоб зуміти переважити свої проблеми.

І звичайно, ще більшою мірою це справедливо щодо допомоги дітям. Як би ми не ідеалізували дитинство як пору безтурботності і щастя, не можна забувати, що це дуже тендітна ідилія. І коли світ дитинства руйнується, дитина виявляється абсолютно беззбройною перед реальним життям. Діти не мають практично ніяких ресурсів для того, щоб змінити своє життя або вирішити істотну проблему. Вони повністю залежать від обставин. Вони залежать від нас із вами.

У несприятливих умовах, що склалися в останні роки в Україні, величезна кількість дітей стали жертвами бойових дій. Війна забрала в них все – домівки, звичну обстановку, спосіб життя і навіть батьків. Життя шпурнуло тисячі українських дітей в глибоку яму – несправедливості, невизначеності, безнадійності.

Й у цей складний для всіх час наш народ не зачерствів серцем. Ми майже щодня отримуємо пожертви від самих різних людей та компаній з усіх куточків країни. І це дає нам надію відновити розбите війною покоління. Це надія на майбутнє. Адже поки серед нас є люди, здатні робити добрі справи, – Україна житиме! Дякуємо за Вашу допомогу! Спасибі за те, що Ви є!

Дитинство. Які в вас асоціації, спогади? Рано вранці сходить сонце і починають співати пташки. Ледь чутно, як мати порається на кухні, готуючи сніданок. Мабуть, щось смачненьке. Носом намагаєшся впіймати запах і вгадати, що саме буде на тарілці. До кімнати заходить усміхнена мама. Її обличчя добре, а руки – найніжніші. І найкраще це відчуваєш увечері, коли сонця за вікном вже не видно, бо воно втекло кудись далеко на захід, а мати торкається твого волосся, щоки, поправляє постіль і бажає доброї ночі…

Але в цих діточок на українському Сході вже немає ані днів, ані ночей. У будь-яку мить небо осяє руйнівне світло – то полум’я вибухів. Для них не співають птахи – їм свистять кулі. Вони просинаються під гуркіт бойових машин… І мама, і всі інші навкруги перелякані, змучені, вже навіть майже без надії. Тут пахне не сніданком, а війною. Але найстрашніше те, що діти звикають до цього. Ці маленькі люди швидко засвоюють уроки й адаптуються до нових умов. Їх дитинство обернулось виживанням. Те, що вчора було таким важливим, сьогодні не просто другорядне, а взагалі не має сенсу. І навіть опинившись у безпеці, вони продовжують нести у собі все це жахіття.

Організація “Veritas” прагне повернути нашим українським дітям нормальне життя та дитинство. Шляхи досягнення своєї мети ми вбачаємо в активному дозвіллі наших підопічних, розвагах, участі у творчих заходах та заняттях, спортивній та оздоровчій діяльності. Найбільшої уваги ми приділяємо спілкуванню дітей із різних частин нашої країни, їх ефективній взаємодії, що дозволяє подолати уявні перешкоди та стереотипи. Ми робимо свій вклад у відновлення цілісності народу, у возз’єднання України. Та щоб діти краще розуміли один одного необхідні і певні освітні програми, що дозволять краще зрозуміти історію, особливості матеріальної та духовної культури, традиції і звичаї як окремих регіонів, так і країни в цілому.

Ми займаємося реабілітацією – відновленням нормальних соціальних функцій, з якими зазвичай у дитини не виникає проблем. Але зараз в Україні величезна кількість травмованих, скалічених війною дітей. Ви не бачите їх ран, але ви можете помітити не характерний для їх віку, такий дорослий вираз обличчя. Вони напружені, вони аналізують обстановку, вони готові до швидких дій. І неймовірно тепло і радісно стає, коли бачиш, що вони хоча б на певний час знову стали дітьми – безтурботними, зануреними у казкові пригоди та барвисті мрії. Це найбільше щастя – повернути те, що належить дитині за правом, – її дитинство. Допоможіть нам забрати українських діточок з обіймів війни до нормального життя.

21 вересня світ відмічає Міжнародний день миру.
Сподіваємось, що і в Україні незабаром з`явиться свій власний День миру.
Це найдовгоочікуваніше свято для українського народу!

У свідомості населення кожної країни ветерани військових дій, особливо воєн за Батьківщину, –  це герої, сильні духом вольові люди, власники неабияких моральних якостей і благородства. І нерідко саме так і є. Але потрібно розуміти, що герої – це теж люди. І часом війна калічить найсильніших – як фізично, так і морально.

А тому вже давно проблемам ветеранів приділяють увагу в багатьох країнах, а особливо в тих, що воювали. Це цілі післявоєнні хвилі труднощів, конфліктів, небезпек, які не дають учорашньому солдатові остаточно перейти в мирне «сьогодні». Із цим стикалися і в США після В’єтнаму, і в СНД – після Афганістану і Чечні. Люди, які вже перейшли на напівавтоматичний режим життя і смерті, перманентної небезпеки і відточених реакцій, часто просто губляться в звичайному житті. Навички і поведінкові стратегії, які мали високу цінність і ефективність в умовах бойових дій, можуть виявитися зовсім марними і навіть недоречними, небажаними в звичайному житті. Герой на фронті часто не вписується в вибудувану систему соціальних цінностей, що посилює соціально-психологічні проблеми цієї категорії населення.

Про проблеми ветеранів прийнято говорити. Але мало говориться про проблеми сімей учасників бойових дій, зокрема про проблеми їхніх дітей. Ось неповний список основних проблем, з якими можуть стикатися діти учасників АТО:

• Зміни в поведінці батьків, нерідко зміна їх педагогічної стратегії.
• Може передаватися агресія батька і виливатися вже в дитячому колективі
• Дитина може стати жертвою некерованого поведінки батька, особливо у випадку з військовими з ПТС
• Можливо зміщення життєвих орієнтирів і цінностей
• Неприязнь по відношенню до жителів конфліктного регіону.
• Втрата когось із батьків у результаті військових дій

У мирний час дітям намагаються показати переважно позитивні сторони життя, лише вибірково відкриваючи завісу об’єктивної реальності. Але наші «східні» діти вже побачили життя без прикрас. У всій його жорстокості і безглуздості. В екстремальних умовах адаптація відбувається дуже швидко – у прагненні вижити людина вбирає нові правила так глибоко, що їх дотримання прирівнюється до рефлексів. А тому шлях назад, до нормального життя – це шлях через себе самого.

Коли найстрашніші казки затьмарила жорстока реальність маленькій людині стає вкрай важко позбутися цього нав’язливого досвіду. Важко довіритися спокою, адже зовсім нещодавно, буквально вчора, рідний дім перетворився на пастку, на клітку, що здригається від артилерійських ударів. Ці діти бачили надбагато – біль, страх, голод, зрада, смерть. Ми не можемо повернути час назад, проте в наших силах заповнити душу кожного маленького українця добром і любов’ю, подарувавши йому впевненість і радість.

Нам би дуже хотілося, аби ті, в чиїх силах зупинити це жорстоке безумство в нашій країні, хоча б просто подивилися в очі дітей із зон бойових дій. А ми зі свого боку
живемо і діємо так, щоб нам не доводилося відводити очі. Ми віримо у відродження України як сильної, міцної і процвітаючої країни. Ми стаємо поруч з кожною дитиною і пліч-о-пліч прокладаємо шлях до нового життя. І це більше, ніж просто допомога одній дитині, це порятунок нашого майбутнього, оскільки ці діти – молоде покоління нашої країни, яке через 10-20 років стане рушійною силою України. Ми бажаємо світлого майбутнього своїй країни та її дітям.

За підтримки ЮНІСЕФ і Червоного хреста ми реалізуємо ряд програм, націлених на реадаптацию і ресоціалізацію дітей, чиї сім’ї були змушені покинути охоплені війною домівки. Позбавлені справжнього, заблукалі в минулому, невпевнені в майбутньому батьки маленьких переселенців націлені у першу чергу на виживання, на забезпечення хоча б елементарних потреб своїх дітей – дах, їжа, одяг, фізичне здоров’я. Ми ж готові взяти на себе соціальне і психологічне здоров’я дітей-біженців. Для цього ми готуємо дитячий оздоровчий комплекс, запрошуємо фахівців і волонтерів, освоюємо і застосовуємо різні методики, які допоможуть маленьким українцям стати повноцінними членами суспільства.