До школи влаштували, ранець зібрали, одягли і, здавалося б, можна зітхнути з полегшенням, але на цьому труднощі переселенського шкільного життя ніяк не скінчилися. Ось основні проблеми, з якими пов’язане навчання школяра-переселенця:

• Стигматизація
• Соціально-психологічні проблеми дитини-переселенця, посттравматичний синдром
• Неготовність батьків бачити проблему і звертатися за допомогою до спеціалістів
• Некомпетентність шкільних психологів і соціальних педагогів, відсутність знань та навичок роботи з даною категорією дітей

Стигматизація

Будь-який новачок у класі змушений долати незриму перешкоду, що відділяє його від інших учнів. Потрібний деякий час, аби влитися у структуру класу, стати його частиною. Нерідко доводиться стикатися з недоброзичливим і навіть відверто ворожим ставленням до «чужинцю» з боку деяких учнів.

Але у випадку з новачком, який приїхав з проблемного регіону, ситуація часто складається вельми несприятливо. На жаль, далеко не все доросле населення ставиться зі співчуттям до переселенцыв, то що вже говорити про дітей, які вбирають і загострюють соціальні тенденції, а також не мають достатньо власного досвіду і життєвої мудрості. Маленький переселенець легко може стати мішенню нападок або знущань, що неминуче призведе до поведінкових і більш глибоких особистісних деформацій. Образа може зробити дитину замкнутою або, навпаки, агресивною, що однаково погано для дитини. А ненормальна поведінка східноукраїнського школяра стане черговим підкріпленням для міфу про «поганих східняків». Замкнуте коло.

Соціально-психологічні проблеми дитини-переселенця

Дитина, що бачила війну, дещо відрізняється від своїх однолітків. Це може виражатися в різних, часом навіть протилежних формах, наприклад:

– Нетипова дорослість та самостійність. / Надмірна інфантильність, підсвідома потреба в захисті й опіці, «маленьких не ображають».

– Невпевненість, скутість, перманентний страх. / Запальність, імпульсивність, неприхована агресія.

Але все це прояви однієї і тієї ж травми. Хоча, звичайно, війна торкнулася кожної дитини по-різному. Хтось бачив смерть близьких, а хтось – лише чув відлуння боїв. Але всі ці діти втратили малу Батьківщину. Це не просто переїзд сім’ї. Це раптова втрата всього, що було в родини, це втеча і часто втеча внікуди. Їх називають біженцями і їм найчастіше не раді. Ці діти, що стали чужими у своїй країні, не можуть зрозуміти, чим саме вони завинили перед Україною та її народом? Заплативши дорогу ціну вони все одно залишилися в боргу за те, до чого самі не мають жодного відношення. Ця нездорова соціальна обстановка змушує дитину виробляти захисні механізми, які допоможуть відгородитися від проблем зараз, але створять ще більше труднощів у майбутньому.

Неготовність батьків бачити проблему і звертатися за допомогою до спеціалістів

Батьки школярів-переселенців дуже рідко звертаються до соціальних педагогів і психологів при школі або соціальних службах. Це тенденція, характерна в цілому для українського населення. У нас не прийнято йти зі своїми проблемами до чужої людини, не прийнято і навіть непристойно обговорювати свої проблеми, і немає широкої практики звернення за психологічною допомогою. Особливо важким такий крок може стати для батьків, адже це означає визнати, що в тебе не все під контролем, що ти чогось не зробив, не додивився, не проконтролював, не приділив належної уваги. У нас батьки відчувають себе повністю відповідальними за свою дитину, а тому вважається, що всі проблеми потрібно вирішувати самостійно. І на жаль, зазвичай не враховується той факт, що багато батьків об’єктивно не можуть допомогти повною мірою дитині в певних умовах.

У результаті батьки не звертаються до фахівців – щоб не зробити ізгоями дітей і самих себе. Крім того, на походи до кабінету психолога потрібний час, а переселенцям доводиться працювати без продиху. А деякі ще і побоюються, що це може потягнути за собою певні витрати. Так що – все самі, і в решті решт проблема залишається невирішеною.

Некомпетентність шкільних психологів і соціальних педагогів, відсутність знань та навичок роботи з даною категорією дітей

Фахівці, яких готували для роботи в школі, не навчені роботі з дітьми із зони бойових дій, вимушених переселенців. Їх діяльність передбачає виявлення і фіксацію випадків насильства, неналежного ставлення до дітей, асоціальної поведінки самих учнів, а також доречне втручання і посильна корекція. І хоч вони мають широку базу знань у галузі психології, педагогіки та суміжних дисциплін, вони, тим не менш, можуть виявитися не готовими до ефективної взаємодії щодо розв’язання проблем дітей-переселенців.

Висновки

Заходи, вжиті державою, щодо створення безперешкодного доступу дітей-переселенців до навчання в загальноосвітніх закладах можна сміливо назвати успішними. Але цього недостатньо. Дитині для нормальної навчальної діяльності необхідна здорова обстановка. Тому необхідні додаткові заходи, що сприятимуть адаптації вимушених переселенців у шкільних колективах. Можна виділити наступні кроки:

– Масштабна робота з широкими верствами населення по формуванню адекватного ставлення до своїх співвітчизників – вимушених переселенцям

– Сприяння створенню та підтримка організацій, що надають соціально-психологічну допомогу переселенцям та їх дітям

– Інформування сімей, які залишили зону конфлікту, про їх права та можливості, про користь і необхідність особливої уваги до їх дітей

– Розробка та впровадження системи додаткового навчання для шкільних психологів та соціальних педагогів з огляду на проблему, що склалась