Дитинство. Які в вас асоціації, спогади? Рано вранці сходить сонце і починають співати пташки. Ледь чутно, як мати порається на кухні, готуючи сніданок. Мабуть, щось смачненьке. Носом намагаєшся впіймати запах і вгадати, що саме буде на тарілці. До кімнати заходить усміхнена мама. Її обличчя добре, а руки – найніжніші. І найкраще це відчуваєш увечері, коли сонця за вікном вже не видно, бо воно втекло кудись далеко на захід, а мати торкається твого волосся, щоки, поправляє постіль і бажає доброї ночі…

Але в цих діточок на українському Сході вже немає ані днів, ані ночей. У будь-яку мить небо осяє руйнівне світло – то полум’я вибухів. Для них не співають птахи – їм свистять кулі. Вони просинаються під гуркіт бойових машин… І мама, і всі інші навкруги перелякані, змучені, вже навіть майже без надії. Тут пахне не сніданком, а війною. Але найстрашніше те, що діти звикають до цього. Ці маленькі люди швидко засвоюють уроки й адаптуються до нових умов. Їх дитинство обернулось виживанням. Те, що вчора було таким важливим, сьогодні не просто другорядне, а взагалі не має сенсу. І навіть опинившись у безпеці, вони продовжують нести у собі все це жахіття.

Організація “Veritas” прагне повернути нашим українським дітям нормальне життя та дитинство. Шляхи досягнення своєї мети ми вбачаємо в активному дозвіллі наших підопічних, розвагах, участі у творчих заходах та заняттях, спортивній та оздоровчій діяльності. Найбільшої уваги ми приділяємо спілкуванню дітей із різних частин нашої країни, їх ефективній взаємодії, що дозволяє подолати уявні перешкоди та стереотипи. Ми робимо свій вклад у відновлення цілісності народу, у возз’єднання України. Та щоб діти краще розуміли один одного необхідні і певні освітні програми, що дозволять краще зрозуміти історію, особливості матеріальної та духовної культури, традиції і звичаї як окремих регіонів, так і країни в цілому.

Ми займаємося реабілітацією – відновленням нормальних соціальних функцій, з якими зазвичай у дитини не виникає проблем. Але зараз в Україні величезна кількість травмованих, скалічених війною дітей. Ви не бачите їх ран, але ви можете помітити не характерний для їх віку, такий дорослий вираз обличчя. Вони напружені, вони аналізують обстановку, вони готові до швидких дій. І неймовірно тепло і радісно стає, коли бачиш, що вони хоча б на певний час знову стали дітьми – безтурботними, зануреними у казкові пригоди та барвисті мрії. Це найбільше щастя – повернути те, що належить дитині за правом, – її дитинство. Допоможіть нам забрати українських діточок з обіймів війни до нормального життя.